Меню сайту
Наше опитування
Статистика
Онлайн всього: 1
Гостей: 1
Користувачів: 0
Пошук
Архів записів
Друзі сайту
Головна » 2012 » Серпень » 28 » Українске Поділля – одвічна колиска бунтарського духу
15:24 Українске Поділля – одвічна колиска бунтарського духу | |
| Легенди середньовічної Англії назавжди зберегли ім’я знаменитого Робін Гуда, який боровся проти злого шерифа Нотінгему та його прибічників. Про його пригоди складені пісні, написані книги, знято багато кінофільмів. Англійці свято зберігають все, що пов’язано з ім’ям цього ватажка. Озброєні люди Проте Українське Поділля теж було справжньою колискою бунтарів, що чинили опір будь-яким загарбникам. Тільки на відміну від англійського розбійника, тут виступали особистості значно потужніші. Вони діяли з розмахом і залишили по собі глибокий слід в історії нашої держави. Та й «бунтарями»» їх називати не личить, бо вони були оборонцями рідного краю від різних ворогів. Цей визвольний рух розпочався десь у другій половині XIII сторіччя, після нападу монголо-татарів на Київську Русь. Тоді, після падіння Києва в 1240 році, на Україні піднялася справжня партизанська війна. Утворилося декілька центрів, де зібралися загони і з’єднання розбитого княжого війська. Всіх їх монголо-татари називали двома словами «чири киси», тобто «озброєні люди». Ще в ХI-XIII сторіччях київські князі селили по річці Рось, по лінії стародавніх багатих міст Черкаси і Берендичев (нині Бердичів), найману кінноту з торків і берендеїв для оборони від половців. Ці вояки також називали себе «черикисами» (озброєними людьми). Радянський історик Греков теж пише, що торки і берендеї сідали по Україні великими масами. Князь Володимир Мономах створював з них цілі полки для боротьби із кочівниками. Далі вони асимілювали і стали прикордонною охороною Київської Русі. Ці люди були дуже войовничі, запальні, чудово розумілися на тонкощах степової війни. Італійській монах Плано Карпіно, що мандрував до Золотої Орди, в своїх записах назвав цей народ теж «черкасами». Історія зберегла мало імен того часу, але вірогідніше за всього цей народ дав поштовх майбутньому козацтву. Найбільш потужними центрами, де збиралися ці загони були наше Поділля та сучасна Черкащина. Батько Запорізької Січі Якщо часи монголо-татарського нашестя оповиті суцільною темрявою, то XVI-XVII сторіччя дали нам цілу плеяду яскравих постатей. Безумовно, що одним із найяскравіших представників того часу був князь Дмитро Байда-Вишневецький, який довгий час вів героїчну війну з татарами і турками. Ще до нього старости Остафій Дашкович та Предслав Лянцкоронський били степову орду, але саме Дмитро Вишневецький, спустившись за Дніпро, нижче порогів, збудував на Хортиці маленький замок, що пізніше став базою майбутньої могутньої козацької республіки. Якби вороги землі української могли б далекоглядно передбачити значення цього кроку, то мабуть би розібрали б той острів по камінчику. Хоча Дмитро Вишневецький з 1551 року був старостою канівським та черкаським, він пліч о пліч воював проти татар з брацлавським князем Богушем Корецьким, барським старостою Бернардом Претвичем та іншими подільскими шляхтичами.Тобто, ім’я його тісно пов’язано з історією Подолії Більше тридцяти років Байда-Вишневецький наводив жах на татар і турків. За цей час він не тільки отримав ряд блискучих перемог, він зарекомендував себе відмінним дипломатом і стратегом — з ним рахувалися у Варшаві, Стамбулі і далекій Москві. Але прикра помилка і зрада обірвали життя цієї видатної і мужньої людини. У грудні 1563 року відомий авантюрист і шукач пригод Ольбрехт Ласький підбив старіючого Байду на козацький похід у Молдавію. Під фортецею Сучава союзник Байди молдавський боярин Томша зрадив його і продав разом із польським шляхтичем Пясецьким туркам. У Стамбулі Байду та Пясецького після довгих тортур скинули з вежі на залізні гаки. Пясецький загинув відразу, а Байда мучився аж два дні, після чого помер. Справа Байди не загинула Знамено боротьби підхопили інші козацькі ватажки. Наприкінці XVI сторіччя внаслідок польських утисків спалахнули перші козацькі війни. Запалив їх гетьман Кшиштоф Косинський, а продовжив знаменитий козацький отаман Северин Наливайко. Головні події розгорнулися на нашій Брацлавщині. Вогонь повстання охопив частину тодішньої Литви, Рівненщини, Волині Київщини. Щоби придушити бунт, польський уряд кинув значні сили на чолі з польним гетьманом Станіславом Жолкевським. Повстання тривало майже два роки. Хитрістю і підкупом гетьману вдалося роз’єднати козацьке військо, посіяти недовіру у козаків до Наливайка і поставити ватажком бездару — гетьмана Лободу. Під Солоницею (на Полтавщині), куди змушене було відступити козацьке військо, Жолкевський розгромив повстанців. Самого Северина Наливайка зрадила військова старшина і віддала до рук поляків. Через рік його разом з товаришами стратили у Варшаві лютою смертю. За часів Богдана Хмельницького Поділля стає епіцентром козацької визвольної війни. Тут діють кращі полководці: Максим Кривоніс, Данило Нечай, Іван Богун, Станіслав Морозенко та інші. На Поділлі відбувається ряд знаменитих битв. Під Махнівкою (тепер с. Комсомольске) Максим Кривоніс в друзки розгромив військо Ієремії Вишневецького. Поразка була такою страшною, що польський магнат ледве втік. Під селом Красне героїчно загинув Данило Нечай, який з сотнею козаків бився мало не проти полку. Мужньо і стійко боронили Вінницю від польської навали козаки, очолювані Іваном Богуном. У Буші (під Ямполем) запорожці теж боронили фортецю від поляків, а потім, щоб не здати її ворогу і не потрапити у полон на знущання і тортури підірвали замок. Визвольна боротьба нашого народу проти польського поневолення залишила на Поділлі багато яскравих і трагічних сторінок Адже після смерті Богдана Хмельницького події не завершились. Довелося вже в спілці з Москвою боротися проти поляків, татар і турків, а потім ще й воювали проти Москви. Майже два століття точилися криваві визвольні війни на теренах України – їхнім епіцентром була Подолія, Київщина. Черкащина. Лише імперська Росія остаточно придушила визвольний рух, але і це лише здавалося. Подільскій Робін Гуд В середині XIX сторіччя на південних кресах могутньої Російської імперії сталося неймовірне – знову спалахнуло повстання. Очолив його Устим Кармелюк, народний месник з Літинського повіту Подільської губернії. Знову запалали панські маєтки, охоплені жахом заметушилися поміщики і поліція, наче перед ними замайоріли привиди знаменитих Гонти і Залізняка. Зібравши загін близько тисячі чоловік, Устим Кармелюк виявляв дива хоробрості і мужності, боровся з панським свавіллям, судив та карав. Проти нього виступили численні загони шляхти і царату, що, як вогню, боялися розповсюдження повстання. Скільки разів Устима Кармелюка ловили – стільки разів він тікав. Про нього складали легенди. Щойно він з’являвся – до нього знову йшли люди і просили захистити від поміщиків. Неймовірною здається втеча Устима Кармелюка з Кам’янець-Подільскої в’язниці — наче чорт ворожив йому. Вирвавшись на волю, Кармелюк знову взявся за своє. З 1832 по 1835 рр., повстанський рух розгорівся по всій Подільскій, Київській та Волинській губерніях. Панів трясло, як в лихоманці. Щоб покінчити з народним месником шляхта використала старий перевірений засіб: 10 жовтня 1835 року Устим Кармелюк був підступно застрелений із засідки. Пророцтво царя Миколи Проте XX сторіччя також не принесло Російській імперії спокою. Знову заворушилося Поділля. На авансцену спочатку виступив анархіст Данило Новомирський, який народився у Гайсині, а на теренах Бесарабії з’явився Григорій Котовський. Зрозуміло, часи були інші і методи цих діячів були відповідними. Данило Новомирський пов’язав свою долю спочатку з анархістами, а далі став політичним терористом. Григорій Іванович заробив собі славу «захисника бідних», а потім став комбригом Червоної армії. Грабував він лише багатіїв. Робив це ввічливо, інтелігентно. Наприклад, грабуючи когось, він звертався з такою тирадою: «Уважаемый г-н…! Как вам известно, многие старушки и младенцы не имеют средств для покупки молока. Поэтому будьте любезны, внести для этих несчастных 10.000 рублей, что, конечно, наполнит их сердца небывалой благодарностью к вам!». Цар Микола II, отримавши першу звістку про витівки Григорія Котовського, сердито зауважив одному з чинів поліції: «А что, этот Котовский из Подольской губернии?» Коли той йому відповів, що четверо учасників його банди – подоляни, він знову скрикнув: «Какая разница! Там вся губерния бандитская! Так и знайте, батенька, раз Подолия зашевелилась, скоро появятся Гонта и Зализняк!» Пророцтво царя Миколи ІІ частково збулось. Адже в 1917 році матрос Железняк поставив крапку в діяльності Тимчасового уряду. Прикріплення: Картинка 1 | |
|
| |
| Всього коментарів: 0 | |